Моніторинг атмосферного повітря: як Україна адаптує закони до директив ЄС

Чому попри війну, вітчизняне законодавство в сфері захисту довкілля мусить відповідати директивам ЄС? Що не так із системою екологічного моніторингу в Україні? Які закони в нашій державі про моніторинг якості атмосферного повітря запрацюють тільки після скасування режиму воєнного стану? 

Дослідники із Центру екологічного моніторингу (ЦЕМ) проаналізували чинне та заплановане законодавство України у сфері моніторингу атмосферного повітря та порівняли його з європейським.

Якою є чинна законодавча база про моніторинг якості атмосферного повітря?

Сьогодні в Україні діє дев’ять таких нормативних актів. Серед них – закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про охорону атмосферного повітря», постанови Кабінету Міністрів, накази міністерств внутрішніх справ та захисту довкілля. 

Основою для законодавчої бази є Конституція. У статті 50 закріплене право кожної людини на вільний доступ до інформації про стан довкілля та на її поширення. Ця норма стала підґрунтям для створення державної системи моніторингу.

Євроінтеграційний вимір

З 23 червня 2022 року Україна є кандидатом у члени ЄС, а отже, її законодавство має відповідати європейським нормам. Із цим в нашої держави все добре. Експерти ЦЕМ дійшли висновку, що наші нормативні акти в цілому відповідають Директивам 2008/50/ЄС та 2004/107/ЄС.

Так, Директива 2008/50/ЄС встановлює вимоги до організації моніторингу та управління якістю атмосферного повітря, зокрема поділ територій на зони й агломерації, оцінювання якості повітря, встановлення стандартів та інформування населення. В Україні її основні положення імплементували через Порядок здійснення державного моніторингу атмосферного повітря (2019 р.) та підзаконні акти. У нашій державі визначили компетентні органи, режими оцінювання, стандарти якості повітря, процедури розміщення пунктів спостережень та плани поліпшення якості повітря. 

У 2024 році в Євросоюзі  ухвалили нову Директиву 2024/2881/ЄС. Цей документ деталізує норми попередніх директив. Україна може врахувати її положення під час підготовки нових актів.

Разом із тим, імплементація права ЄС ускладнилася через повномасштабну агресію росії. Тому Верховна Рада та Кабінет Міністрів ухвалюють нормативні акти, які зможуть набути чинності лише після скасування воєнного стану.

Ось перелік таких документів:

• Закон № 2973-IX про зміни до законодавчих актів у сфері моніторингу довкілля;
  
• Постанова КМУ від 13 червня 2024 р. № 684 щодо функціонування державної системи моніторингу довкілля;
  
• Постанова КМУ від 7 травня 2024 р. № 513;
  
• накази Міндовкілля від грудня 2024 року та лютого 2025 року щодо створення та роботи регіональних центрів моніторингу.
  

У останніх двох нормативних актах йдеться про створення регіональних центрів моніторингу. У першому документі прописані вимоги до таких центрів, їхньої структури та основні функції. 

Про прогалини та проблеми у вітчизняному законодавстві

Українське законодавство поки що не врегулювало питання підтвердження еквівалентності методів вимірювання, координації з програмами ЄС та співпраці із сусідніми державами у випадку транскордонного забруднення. Не визначені строки досягнення цільових показників для твердих часток (ТЧ2,5) та критерії перевірки достовірності даних. Також відсутні затверджені методичні рекомендації щодо врахування впливу природних джерел забруднення чи повторного підйому пилу взимку.

Закон № 2973-IX (набере чинності після скасування воєнного стану) має посилити систему, зокрема створити Центральну референс-лабораторію для забезпечення точності та простежуваності вимірювань. Загалом Україна значно наблизилася до норм ЄС у сфері моніторингу атмосферного повітря, однак для повної апроксимації необхідно усунути технічні та інституційні прогалини.

Попри адаптацію українського екологічного законодавства до вимог ЄС, його практичне впровадження у сфері охорони атмосферного повітря стикається з низкою перешкод. Серед ключових проблем — фрагментарність нормативної бази, відсутність затверджених методик та єдиної системи гранично допустимих концентрацій (ГДК), а також неузгодженість між різними нормативними документами МОЗ і КМУ. Частина нормативів застарілі, вони перейшли ще з 1980–1990-х років і не відповідає сучасним стандартам.

Що не так із державною системою моніторингу якості атмосферного повітря?

Наразі система державного моніторингу перебуває в не найкращому стані: обладнання більшості постів застаріле. Приміром, мережа УкрГідрометцентру не автоматизована, і відповідно вона не надає інформацію про стан повітря у режимі реального часу.

«Лише автоматизовані пункти спостережень можуть забезпечити необхідну кількість даних для проведення якісного аналізу якості атмосферного повітря», – йдеться в аналізі.

Але сьогодні далеко не всі українські міста мають сучасні автоматизовані фіксовані пункти моніторингу якості повітря. Найбільш розвинена мережа находиться в Києві і включає 7 референтних (високоточних) станцій.  Також автоматизовані станції є: у Дніпрі, в Кривому Розі, Запоріжжі та кількох містах Львівщини: Рава-Руській, Стрию, Бориславі та Сокільницькій.

Також вітчизняна система моніторингу  не має  національної референтної лабораторії, єдиної база даних та узгодженого протоколу обміну інформацією між суб’єктами моніторингу. Регіональні та локальні ініціативи розвиваються нерівномірно, у різних форматах і без інтеграції в загальнодержавну систему.

Фінансування галузі недостатнє, і це унеможливлює оновлення техніки, калібрування обладнання та підготовку кадрів. Воєнний стан додатково гальмує імплементацію нових норм: низка положень набирає чинності лише після його завершення, що створює правову невизначеність. Інформування населення залишається неповним — національний Індекс якості повітря охоплює лише п’ять забруднювачів. Тобто, інші небезпечні речовини залишаються поза фокусом уваги дослідників. А це означає, що ризики для здоров’я населення можуть залишатися недооціненими.

Експерти ЦЕМ пропонують два варіанти поліпшення системи моніторингу в Україні. Перший, коли Міністерство разом з центральною владою вибудовують єдину систему моніторингу. Тут, треба прописати чіткі та стандартні вимоги та структуру.  Другий варіант – акцент та вже існуючих ініціативах у регіонах із розвитком мережі в тих містах де моніторинг є більш необхідним. Мова йде про промислові навантаження та забруднення. Також експерти радять затвердити Регіональні положення про моніторинг довкілля. У них варто прописати загальну структуру, мету, завдання загальний алгоритм дій.

Із «Аналізом чинного та запланованого законодавства України у сфері моніторингу атмосферного повітря та законодавства ЄС» від Центру екологічного моніторингу Ви можете ознайомитися ТУТ.

Експерти ЦЕМ проробили аналітичну роботу в рамках Проєкту «Посилення екологічного моніторингу в Дніпропетровській області під час військового конфлікту», який реалізується за фінансової підтримки Чеського Агентства з Розвитку в рамках Закордонного Співробітництва з Розвитку Чеської Республіки.