В останні десятиліття природні екосистеми у багатьох країнах, і зокрема Україні, характеризуються виснаженням природних ресурсів, недостатнім рівнем економічного розвитку та проблемами соціально-демографічного характеру. Природні екосистеми відіграють надзвичайно важливу соціо-еколого-економічну роль для суспільства. Природні екосистеми вимагають особливих підходів у сфері природокористування, вирішенні еколого-економічних і соціальних проблем. Ці екосистеми забезпечують 60—80% світових ресурсів питної води, є важливими для продовольчої безпеки, розвитку промисловості, найважливішим джерелом “зеленої” альтернативної енергетики, постачають мінеральні й генетичні ресурси основних продовольчих культур, є національним природним багатством (наприклад, біорізноманіття), забезпечують туристів місцями для активного відпочинку й рекреації.

У контексті сталого розвитку лісистих територій варто відзначити, що на 21-ій сесії Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, що відбулася в Парижі (2015 р.) задекларовано перехід до моделі “низьковуглецевої економіки”, здатної протистояти змінам клімату, в якій лісові екосистеми відіграватимуть ключову роль. За результатами угоди погоджено, що з 2020 р. на боротьбу із негативними наслідками зміни клімату країнам, що розвиваються буде надаватися фінансова допомога в розмірі 100 млрд доларів щорічно.

Для того, аби оцінити економічне, екологічне та соціальне значення лісових екосистем для добробуту населення, їх необхідно розглядати як комплекс матеріальних та нематеріальних благ. Донедавна домінувала думка, що основна фунція лісових ресурсів — економічна й полягає в заготівлі деревних ресурсів, а використання ресурсів не деревинного походження та лісової фауни розглядалося як т. зв. “побічне” лісокористування, а корисні нематеріальні властивості лісів часто взагалі не вважалися джерелом економічної вигоди.

Дослідженнями Нижник М. в Україні цінність деревинних та недеревинних ресурсів лісу становить близько 125 євро на один га за один рік, в той час коли цінність лісових екосистем в контексті виконання вуглецедепонувальної, водозахисної та грунторегулюючої функції перевищує 170 євро на один га за один рік.

Ресурси лісового походження поділено на: деревні ресурси; ресурси недеревного рослинного походження — гриби, дикорослі плоди, ягоди, лікарська сировина, сінокоси, ресурси бджільництва; ресурси лісової фауни — ресурси тваринного походження — птахи, звірі; корисні нематеріальні властивості лісу — рекреаційна цінність лісів, захист грунтів від ерозії, підвищення урожайності сільськогосподарських культур, рівень грунтових вод, регулювання водостоку, продукування кисню тощо.

Щодо важливості послуг лісових екосистем задля досягнення сталості розвитку на локальному рівні, останнім часом особливу увагу науковців всього світу привертають питання оцінки сталого потоку послуг екосистем задля сталого розвитку суспільства, зокрема такі послуги як збереження біорізноманіття та послуги, пов’язані із поглинанням двоокису вуглецю, гідрологічні послуги (водоохоронні та водорегулюючі, очищення води болотами й лісами та ін.), оскільки вони знижуються і можуть бути втраченими (у випадку вирубування чи деградації лісів), що призведе до екологічних проблем і додаткових витрат для суспільства на місцевому рівні, як-от: повені та зсуви, та на глобальному рівні — кліматичні зміни. Задля прийняття ефективних управлінських рішень в умовах переходу суспільства на засади збалансованого соціо-еколого-економічного розвитку необхідним є врахування функцій та послуг гірських лісових екосистем задля забезпечення стратегічних еколого-економічних орієнтирів природокористування.

Стале суспільство формується унаслідок такого розвитку, який би забезпечував реальні поліпшення якості людського життя та добробуту і водночас сприяв би збереженню сталого потоку послуг екосистем, тобто розвиток, заснований на збереженні довкілля, який одночасно ставить у центр і людину, і природу, концентруючись на поліпшенні умов життєвого довкілля, зберігаючи продуктивність природи. Лісові екосистеми здійснюють вагомий внесок у добробут людини. Вони забезпечують вагомий внесок до економічної та соціальної складової добробуту населення, що проживає поблизу, а також і на віддалених територіях, а також виконують широкий спектр екологічних функцій.

Зміни клімату впливають не лише на процеси природокористування, але й вимагають вибудови ефективної державної екологічної політики, застосування ефективних механізмів державного регулювання у сфері природокористування й адаптації до кліматичних змін. Така державна політика має спрямовуватися на збереження й відтворення природних ресурсів, розвиток ринкових інструментів (квот, прав, грантів), екологізацію податкової системи, створення системи екологічного страхування у сфері природокористування. Отже, збереження, розвиток, а також відтворення лісових ресурсів України, оцінка й урахування екосистемних функцій і послуг природи, зокрема біотичного й ландшафтного різноманіття, формування національної екомережі, є надзвичайно актуальним завданням сучасної державної політики.

Джерело: Якимчук, 2019.